Пам'ятка «Замкова гора – Андріївський узвіз»

Пам'ятка «Замкова гора – Андріївський узвіз»

Сучасні містобудівні перетворення в Києві мають безпрецедентний вплив на історичне середовище стародавнього міста, вони назавжди змінюють традиційний уклад, ритм архітектурного ландшафту, ведуть до катастрофічних втрат матеріалізованої історії життя в образі історичних вулиць і площ. Однак, саме важелі економічного розвитку будівельної галузі стали пануючими в методах і практиці діяльності центральних та столичних органів управління і безпосередньо позначаються на їхніх пріоритетах в усіх сферах життя.

Результати такого спрямування діяльності органів управління не забарилися позначитись і варто їх розглянути, принаймні, на прикладах окремих містобудівних елементів, що мають особливий статус відповідно до Закону України «Про охорону культурної спадщини» статус пам'яток містобудування, які у свою чергу за категорією розділені на національного та місцевого значення, а відповідно Земельного кодексу України становлять землі історико-культурного призначення. Закон дає достатньо просте для сприйняття тлумачення того, чим же є по суті пам'ятка містобудування, але навіть декларативно не заявляє про можливі на її території види діяльності та відповідальність за спотворення таких об'єктів.

Пам'ятка містобудування утворення комплексного характеру і завжди представляє собою неповторний взаємозв'язок ландшафту, планувальних характеристик та сформованої забудови, який залишився нам у спадок від прийдешніх поколінь. Важливого значення для збереження цілісності таких пам'яток набувають успадковані автентичні планувальні нюанси, характер парцеляції, пропорції та габарити споруд, характерний модуль архітектурних елементів, сталість методів будівництва, обережне пристосування пам'яток до нових потреб нейтральними засобами. Неповторний історичний баланс всіх складових утворювався в кожній пам'ятці містобудування століттями.

Отже, можливості руйнівного впливу на такий вид пам'яток є напрочуд простими, а сьогодні, нажаль, набули системного характеру та поширення.

У вітчизняному законодавстві, що формує політику та регламентує діяльність у містобудівній сфері (Закони України «Про регулювання містобудівної діяльності», «Про архітектурну діяльність») та пам'яткоохоронній царині, така дефініція як «ПАМ'ЯТКА МІСТОБУДУВАННЯ» не має преференцій, а особливості практичної діяльності на її території та в зоні її впливу побіжно визначаються регламентами використання територій зон охорони (буферних зон) пам'яток. У вихідних даних на будівництво відсутня чітка і пряма регламентація використання території пам'ятки містобудування. Отже, практика реалізації намірів складається з кроків, заходів та дій стандартно прописаних як для всіх інших випадків будівництва.

Ключове значення в категорії вихідних даних на проектування має документ «МІСТОБУДІВНІ умов і обмеження» (порядок надання, іх склад і зміст, визначений Наказом Мінрегіону 07.07.2011 N 109), які, в усталеній столичній практиці знову ж таки містять лише декларативну інформацію про містобудівне значення території проектування і для земель історико-культурного призначення у тому числі. У спеціально відведених розділах цього документу щодо містобудівних обмежень замість детального відзначення чинних пам'яткоохоронних обмежень для території проектування, як щодо висотних, так і широтних габаритів об'єктів будівництва, така вкрай важлива інформація не зазначається.

Крім того, підзаконними актами забезпечена можливість індивідуальних визначень щодо габаритів нового будівництва та реконструкції на землях історико-культурного призначення (постанова Кабінету Міністрів України №318 від 13.003.2002 р. «Про затвердження Порядку визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць»). Така така роль відведена науково-проектною документацією ІСТОРИКО-МІСТОБУДІВНИХ ОБҐРУНТУВАНЬ, які, в умовах декларативних законодавчих норм та вихолощених вихідних даних, перетворились на популярну нішу широких тлумачень забезпечення практично будь-яких можливостей реалізації інвестиційних намірів, в обхід чинних містобудівних обмежень.

В такій ситуації з'являються прямі результати спотворення пам'яток містобудування і найбільш яскраво унаочнює його Андріївський узвіз. Ця вулиця могла би суперничати за рівнем свого історико-культурного потенціалу з багатьма унікальними європейськими та світовими пам'ятками такого типу. Андріївському узвозу здавалось би пощастило бути на території Державного історико-архітектурного заповідника "Стародавній Київ", створеного Постановою Ради Міністрів УРСР №183 від 18.05.1987 р.
І поступово, з 1980-х років вулиця стала добре знаним туристичним осередком – своєрідним київським Монмартром. На території якого розквітли мистецтво, народна майстерність, гастрономічні принади та рекреаційні задоволення.
Вид Андріївського узвозу з пташиного польоту. 1970-ті рр.
З 2010 року неповторний ландшафт тальвегу, що утворив трасування Узвозу та нерозривно поєднаний з пагорбами Старокиївського плато, Уздихальниці та Замкової гори, став невід'ємною частиною ландшафтної пам'ятки місцевого значення «Історичний ландшафт Київських гір і долини р. Дніпра». Вказана ландшафтна пам'ятка охопила понад 2 тисячі гектар міської території з пам'ятками ЮНЕСКО, стародавньою найбільш цінною територією історичного міського центру на Старокиївському та Печерському плато, гори Дитинку, Щекавицю, Поділ та заплаву річки Дніпро разом із заповідними островами.

Сам же Узвіз разом із Замковою горою у 2012 році отримав статус пам'ятки містобудування національного значення вулиці, закріплений відповідною постановою Кабінету Міністрів України № 929-2012-п (охор.№ 260060-Н). Розташована на його території забудова складається на сьогодні із 48 будівель, 36-ть з яких за останні п'ятдесят років стали пам'ятками. Починаючи з 1960-х років, до Державного реєстру як окремі пам'ятки поступово були взяті Андріївська церква, будинок письменника Михаїла Булгакова, неоготичний прибутковий будинок "Замок Річарда", а у часи незалежності України статус пам'яток здобула переважна більшість збережених історичних будинків в інших садибах, Альтанка у підніжжі Андріївського храму та об'єкти археології  фундаменти давньоруського палацу (на території ділянки №38) і Замкова гора (поселення багатошарове і городище ІІІ-ІІ ст. до н.е.; V-ХІІІ ст. н.е.).В окремих випадках пам'ятками стали історичні садиби повністю, а саме комплекси споруд на ділянках №№2, 18, 19, 22, 34.

Своєрідність планування Узвозу та містобудівне значення успадкованого ним архітектурного ландшафту відіграють особливу роль у збереження видових зв'язків та містобудівного домінуючого впливу таких унікальних об'єктів світового значення, як Андріївська церква та ансамбль Софії Київської. І у зв'язку із цим, починаючи з 2014 року, Андріївський узвіз отримав особливий регламент використання території. Наказом Міністерства культури України від 10.02.2014 р. №65 затверджено охоронну (буферну) зону пам'ятки національного значення Андріївська церква, у якій забудову Узвозу від підніжжя Андріївського храму до перетину із Боричевим Током віднесено до підзони з обмеженням висоти для нових об'єктів до 9 м. Така максимальна висота була встановлена для будь-яких містобудівних перетворень (нове будівництво, реконструкція).
На підставі Наказу Мінкультури від 23.03.2017 №233 "Про затвердження науково-проектної документації щодо розширення меж охоронних (буферних) зон об'єкта всесвітньої спадщини ЮНЕСКО "Київ: Собор Святої Софії та прилеглі монастирські споруди, Києво-Печерська Лавра", Андріївський узвіз до перетину із вул. Боричів Тік став частиною території вказаної охоронної (буферної) зони. Затверджений в буферній зоні режим гранично допустимої висоти визначив для Узвозу обмеження до 12м.

Таким чином на цей час Міністерством культури України визначені обмеження для містобудівних перетворень в забудові підвищеної частини трасування Узвозу. Відповідно вихідні дані для проектування та техніко-економічні показники об'єктів повинні враховувати не лише інвестиційні наміри, а і затверджені вимоги центральним органом управління у сфері охорони культурної спадщини.

Тим не менш, сьогодні Узвіз свідомо знищується двома способами: новітньою забудовою та бездіяльністю і недбалістю щодо збереження пам'яток.
Вже кілька років засоби масової інформації публікують матеріали розслідувань, пов'язані з далекоглядними комерційними інтересами на майновому комплексі Замку Річарда (садиба №15), у садибах №№ 10, 14 та 34. На цих ділянках свідомо пожежами та демонтажем нищилась історична забудова, з метою розчищення територій для нових проектів.

В останні ж роки відбувається справжній будівельний бум на вільних територіях Андріївського узвозу: у садибі №32 протягом 2013-2014 років Промислово-інвестиційною групою "Inteco" побудовані нові споруди клубної резиденції середньої поверховості (3 - 5 поверхів).

З 2015 року почався "другий етап" тривалої реконструкції-перебудови Театру на Подолі (Андріївський узвіз 20), профінансований корпорацією "Рошен", в ході якої суттєво збільшились габаритні розміри, висота зросла до 20-27м та постраждали стіни (конструкції) сусідніх пам'яток, лише з метою влаштування додаткових комерційних площ об'єкту. Перебіг подій цієї реконструкції та презентовані публіці її результати викликали широку хвилю протесту небайдужої та професійної громадськості Столиці. Адже кулуарні способи прийняття рішення щодо повної зміни стилістики та об'ємів проектного рішення реконструкції будівлі видовищного закладу суперечили загально відомим законодавчим нормам та правилам, вітчизняним процедурам проектування та реалізації проекту, а нарочито брутальні амбіційні форми обернулись незворотним руйнуванням сталого історичного середовища невеличкої камерної вулички, довжина якої не перевищує 900м.

Результатом тривалого протесту стало створення спеціально уповноваженої комісії (робочої групи), розпорядженням Київського міського голови у лютому 2017 р. для врегулювання конфлікту. Як виявило розслідування спеціально призначеної комісії, в процесі надання вихідних даних для проектування, вибору проектанта, формування завдання на проектування та навіть погодження проекту замовником та муніципальними і центральними органами управління були свідомо і грубо порушені вимоги всіх перелічених вище законів та чинних містобудівних обмежень. Проектна документація не отримала погоджень та експертиз згідно обов'язкових вимог. Головною сутністю конфлікту з громадськістю залишається не усвідомлення чи свідоме ігнорування владою того факту, що таке нехтування законами та обов'язками призвело до жахливого прецеденту для подальшого спотворення унікальної пам'ятки містобудування.

У тому ж 2016 році почалось будівництво двох нових котеджів та паркінгу в садибі Замку Річарда (№15). Наприкінці минулого року на ділянці №14-16 Андріївського узвозу ПП "Маркон" відновилось будівництво готельного комплексу, і висота запланованого тут будівництва вже доходить до 30м. Згадані об'єкти нового будівництва отримали всі необхідні дозволи від Міністерства культури у 2016 – 2017 роках. Тобто саме відомство свідомо нехтує своїми ж наказами щодо визначення особливих регламентів використання територій історико-культурного призначення в зоні безпосереднього впливу на пам'ятку всесвітнього значення Софія Київська.

На сьогодні остаточне нищення Андріївського узвозу вже відбувається прискореними темпами. В ході будівництва підземного – нульового циклу готелю в садибі №14, забудовником ПП «Маркон» було знищено частину Замкової гори – пам'ятки археології та містобудування, зруйновано дренажну систему, що забезпечувала частину розгалуженої системи водозбору лесового пагорбу Замкової гори. Широтні характеристики новобудови готелю у п'ять разів перевищують об'єми скандального комунального видовищного закладу «Театр на Подолі» і в разі реалізації назавжди знищать не лише пам'ятку містобудування, а і зруйнують канонічні панорами Старокиївського плато та Київських гір і правого берега Дніпра (ландшафтна пам'ятка).

Варто окремо зауважити, що в сучасній Україні особливого значення, в контексті існуючого стану справ зі збереження пам'ятки містобудування «Замкова гора – Андріївський узвіз», набуває нагальна необхідність імплементації у вітчизняну практику міжнародних норм, до яких наша держава систематично приєднується з 1980-х років шляхом ратифікації міжнародних угод (конвенцій, хартій та рекомендацій ЮНЕСКО, ІКОМОС).

Загально відомими і найчастіше згадуваними, серед низки міжнародних документів, є конвенції, хартії та рекомендації щодо забезпечення збереження культурного надбання, ландшафтів та історичного середовища.
Однією з найбільш популярних в сучасній архітектурній практиці є ратифікована Україною "Міжнародна хартія з охорони й реставрації нерухомих пам'яток і визначних місць" (Венеціанська хартія, 1964 р.), яка у своєму пункті 6-му зазначає, що «охорона пам'ятки передбачає збереження її довкілля, яке не порушує масштабності споруди. Якщо традиційне середовище зберіглося, його не слід порушувати; будь-яке нове будівництво, знесення та зміни, що могли б порушити співвідношення об'ємів і кольорів, неприпустимі.»

«Міжнародна хартія з охорони історичних міст» (Вашингтон, 1987 р.), у пункті 10-му визначила, що у тому випадку, коли необхідно переобладнати будівлі або спорудити нові, будь-яке доповнення мусить врахувати наявну просторову організацію, особливо розпланування на ділянці та масштаб, як того вимагають якість і цінність ансамблю наявних споруд.

Важливою для розуміння прийнятих міжнародною спільнотою ступенів відповідальності за збереження містобудівної спадщини є, на нашу думку, «Декларації ЮНЕСКО щодо умисного знищення культурного надбання» (2003 р.). Зокрема, пункт 7-ий цього документу зазначає, що індивідуальна карна відповідальність та дієві санкції обов'язково мають бути забезпечені щодо осіб, які коять або закликають свідомо руйнувати культурне надбання що має непересічне значення для людства, і є внесеним або не внесеним до переліків ЮНЕСКО або іншою міжнародною організацією.
Конвенція про охорону архітектурної спадщини Європи 1985 р (ратифікована 20 вересня 2006) своєю статтею 9-ою передбачає, що «… компетентні органи можуть за особливих обставин передбачити примус правопорушника до знесення новоспорудженої будівлі, яка не задовольняє відповідних вимог, або до відновлення нерухомості, що знаходиться під охороною, в її попередньому вигляді.»

Зрештою цілком очевидним є і той факт, що згадані вище дії замовників, проектантів та забудовників, що реалізують проекти зі свідомим нехтуванням встановлених містобудівних обмежень на Андріївському узвозі грубо порушують норми права визначені загально відомим міжнародним документом Конвенцією про охорону всесвітньої культурної та природної спадщини (21 листопада 1972, ратифіковано 12.10.1988).

І насамкінець, щодо нагальних кроків та заходів які могли би зупинити нищення Андріївського узвозу, вивести з кризи та виправити існуючий стан пам'ятки містобудування.
На сьогодні не припинило свою дію рішення Київської міської ради від 22.01.2015 року №24/889 «Про введення тимчасової заборони (мораторію) на будівництво та продаж земельних ділянок в межах охоронних (буферних) зон м. Києва». Отже воно є чинним і потребує термінової імплементації на території Узвозу. Крім того, виявлені факти та експертні містобудівні заключення про правопорушення щодо реконструкції Театру на Подолі мають бути, у відповідності до Розпорядження Київського міського голови, терміново враховані у діях муніципального апарату щодо відзиву вихідних даних для проектування вказаної реконструкції, як таких що не відповідають чинним обмеженням на ділянці проектування та будівництва. Результати вказаної реконструкції видовищного закладу потребують приведення до чинних законодавчих норм та вимог, шляхом проведення конкурсу на реабілітацію забудови ділянки із зниженням габаритів об'єкту реконструкції на прозорій конкурсній основі, за рахунок винуватців збитків завданих пам'ятці містобудування. При цього винуватці у порушеннях повинні відповісти згідно норм закону. Варто зазначити, що чинні положення Закону України «Про охорону культурної спадщини» цілком корелюються із згаданим вище міжнародними документами в частині статей 43 та 44-тої. Однак, у вітчизняній судовій практиці вони не мають поширення через корумпованість владної та судової системи.

І зрештою, потребують ретельного доопрацювання та коригування норми вітчизняного права щодо відповідальності за умисне нехтування вимог вітчизняного закону щодо збереження та реставрації пам'яток, які перебувають у приватній власності. Саме такі об'єкти сьогодні перебувають в зоні великого ризику через відсутність прямих законних процедур повернення у державну чи комунальну власність пам'яток, які умисно доводяться до аварійного стану для подальшого знищення. Нажаль, сьогодні в нашому суспільстві реальних зусиль щодо збереження нерухомого культурного надбання докладають лише свідомі громадяни, об'єднані у громадські організації, а органи влади активно демонструють свій імунітет до громадської думки. 


Андріївський узвіз. Фрагменти зйомки грудень 2016 р.    

Межі пам’ятки містобудування «Замкова гора – Андріївський узвіз». 2012 р.

Фрагмент креслення з граничними параметрами висоти. 2017 р.

Новобудова Театру на Подолі, Андріївський Узвіз,20

Будівництво на ділянці №14-16 на Андріївському узвозі. Травень 2017 р.

Акція культурного спротиву на Поштовій площі "Музею Бути!"

У 2017 році замість реалізації нормального плану дій на створення Музею, міська влада почала знову розбиратись з усіма обставинами і на цьому етапі чи не вперше після Революції Гідності мова вже пішла про пріоритети інвестора - компанії "Хенсфорд-Україна", яка виграла інвест-конкурс у 2013 році з метою влаштування у підземному просторі Поштової площі торгівельно-розважального центру.