Андріївський узвіз – хронологія змін 1978 – 2017 років  у фактахАндріївський узвіз – хронологія змін 1978 – 2017 років  у фактахАндріївський узвіз – хронологія змін 1978 – 2017 років  у фактахАндріївський узвіз – хронологія змін 1978 – 2017 років  у фактахАндріївський узвіз – хронологія змін 1978 – 2017 років  у фактахАндріївський узвіз – хронологія змін 1978 – 2017 років  у фактах

Андріївський узвіз – хронологія змін 1978 – 2017 років у фактах

1978 – 1988 рр.

Андріївський узвіз завдяки подіям останніх років набув широкої «популярності» більше як територія негараздів та проблем, суспільного конфлікту, ніж як унікальний історичний, культурний та туристичний осередок Столиці.

Для подальшої розробки моделі відродження Узвозу варто розібратись з фактами та витоками змін і проблем в середовищі вулиці. Радикальні зміни почались на вулиці 40 років тому. Україна в цей час почала готуватись до проведення в Столиці Олімпійських ігор 1980-го року. Велись масштабні роботи з впорядкування території Троїцької площі, відбулась реконструкція стадіону «Олімпійський» (колишній «Республіканський»), був побудований готель «Русь», знесено чимало історичної забудови на прилеглій до стадіону території.

В цей же період керівництво Української РСР зініціювало оприлюднення обгрунтування щодо визначення дати виникнення Києва. Стародавні витоки історії Столиці України отримали наукову апробацію і починаючи з 1960-х років вже розроблялась концепція проекту парку-музею «Стародавній Київ». Авторами ідеї були архітектори А.Мілецький, М.Холостенко та археологи П.Толочко і М.Брайчевський. З рештою, в кінці 1970-х рр. було визначено територію Історико-археологічного та архітектурного парку-музею «Стародавній Київ». Парк мав охопити «Місто Володимира», схили Старокиївського плато в районі Пейзажної алеї, пагорби Дитинку та Замкову, стародавній Копирів кінець, урочища Гончари та Кожум’яки, Андріївський узвіз. Ідея створення такого парку-музею полягала у популяризації культурного надбання багатьма засобами: реставрацією та музеєфікацією історичної забудови, формуванням простору комплексного туристичного продукту на Гончарах-Кожум’яках з ремісничими майстернями, художніми галереями та сувенірними салонами, створенням постійно діючого культурно-громадського центру з розлогою упорядкованою рекреаційною територією прилеглих пагорбів. (https://interesniy-kiev.livejournal.com/585709.html)

Межі історико-археологічного та архітектурного парку-музею «Стародавній Київ» та інших історико-культурних заповідників і зон охорони пам’яток історії та культури м. Києва було затверджено рішенням виконкому Київської міської ради народних депутатів від 16.07.1979 р. № 920. Перші кроки реалізації цієї ідеї долучились до підгрунття організації святкування дня міста.

На пропозицію УРСР, 10 жовтня 1980 р. була прийнята резолюція Генеральної конференції ЮНЕСКО, якою державам–членам ЮНЕСКО і міжнародним організаціям запропоновано взяти участь у святкуванні 1500-річчя міста Києва і популяризувати цю подію з допомогою засобів масової інформації. У резолюції «дано високу оцінку ролі Києва, який поклав початок східно-слов’янській цивілізації і культурі» (Згурський В. А. Київ – столиця Української РСР // УІЖ. – 1982. – № 4. – С.68,; Толочко П. Новые археологические открытия в Киеве // Древнерусский город. / Материалы Всесоюзной археологической конференции посвящённой 1500-летию города Киева. – К.: Наукова думка, 1984. – С. 131).

Для Андріївського узвозу обидва ідеологічно важливі для України процеси принесли глобальні зміни у функціональному значенні і зовнішньому вигляді вулиці.

В січні 1978 року рішенням Київміськвиконкому №32 визначена необхідність виконання будівельних робіт на Андріївському узвозі, як складової частини проекту організації парку-музею.

Завдання на проектування затверджувалось у січні 1979 р. керівником проекту став один з авторів проекту організації історико-археологічного парку-музею «Стародавній Київ», відомий архітектор А.Милецький. Розробником документації був інститут «Київпроект», виконавцем «Київміськбуд». Будівельні роботи планувалось розпочати у 1980 р.

Завдання на проектування.

Державний архів м.Києва.-Ф.Р-6, оп.3, спр.12418.- 1979-1981 рр.

Про стан вулиці до початку проектних та будівельних робіт йдеться у пояснювальній записці проекту, де зазначається, що Узвіз є найкоротшим зв’язком Червоної (Контрактової) площі з площами Богдана Хмельницького (Софійська) та Калініна (Михайлівська). Вулиця належала до місцевого значення, із закритим дорожнім рухом для будь-якого транспорту. Відмічалось, що Узвіз зберіг булижне покриття проїзної частини шириною 6,2-12 м з підзорами замість бортів з обох сторін. На окремих її ділянках зберігався єдиний в Києві характерний профіль та мощення.

 

2. Фрагмент пояснювальної записки.

Державний архів м.Києва.-Ф.Р-6, оп.3, спр.12418.-арк.14.- 1979-1981 рр.

Під проїзною частиною містились мережі водогону, газу та каналізації малого діаметру. Саме покриття перебувало у незадовільному стані, дренажна система була відсутня. Зона реконструкції охопила 700м трасування вулиці, від будинку №38 до 1/11 на розі вул. Покровської (на той час вул. Зелінського). На трасі вулиці згідно проекту замінювались покриття проїзної частини, тротуарів, сходів, підпірних стінок, опор зовнішнього освітлення.

Важливою складовою будівельних робіт за згаданим проектом стали заміна комунікацій на вулиці, більшість вуличних мереж зосередились в тілі вулиці. Крім водогону і побутової каналізації, під проїзною частиною була прокладена дощова каналізація, глибиною 1,5 – 2, 8 м. Існуюча дореволюційна система дренажних галерей повністю перероблялась. За поточним розрахунком система розраховувалась на 25,8 га водозбірного басейну тальвегу між пагорбами, загальне розвантаження дощових вод за гідрологічним розрахунком складало 1850 л/сек. Прокладання всіх мереж велось від Контрактової площі ділянками по 30-40 м, з покриттям кожної ділянки дорожнім одягом після завершення монтажу комунікацій.

Крім того, передбачені рішенням міста будівельні роботи на вулиці мали на меті також приведення до належного стану фасадів забудови, благоустрій території вулиці, санацію аварійної забудови. Під час реалізації проекту були відселені та знесені аварійні будинки по фронту забудови вулиці - №1, 6, 7, 12, 14, 16, 17.

Для збереженої забудови проектом 1979-81 рр. був визначений колір і передбачене пофарбування фасадів будинків лише за фронтом вулиці. Матеріали проекту не містять результатів лабораторних досліджень щодо первісної кольорової гами або реставраційної методики. Обраний в цей період кольоровий стрій забудови вулиці зберігався протягом трьох десятиліть, до 2012 р.

Аналогом сучасних паспортів опорядження фасадів в той час слугував звичайний описом на кресленнях розгорток вулиці, з визначенням кольорів для частин, елементів та деталей будівель, під зображенням кожної будівлі (креслення одиниці зберігання у Ф.Р-6, оп.3, спр.13721), зокрема з парного боку:

Будинок №38: Покрівля зелена, стіни – вохра, деталі білі, цоколь – коричневий;

Будинок №36: Покрівля та водосток коричневі, стіни – палевий, деталі білі, цоколь – сірий;

Будинок №34: Покрівля та водосток коричневі, основний колір фасаду – червоний, деталі білі, цоколь сірий;

Будинок №34в: Покрівля та водосток коричневі, фасади – білі, цоколь – сірий;

Будинок №32: Покрівля та водосток коричневі, фасади – білі, цоколь – сірий;

Будинок №30: Покрівля – червона, стіни – білі, цоколь коричневий;

Будинок №28: Покрівля – сіра, фасади – палеві, деталі білі, цоколь – темно сірий;

Будинок №26: Покрівля – червона, фасад вохра, деталі – білі, цоколь – сірий;

Будинок №24: Покрівля – бордо, стіни – світла вохра, деталі білі, цоколь – коричневий;

Будинок №22: Покрівля – коричнева, стіни – палеві, цоколь – сірий;

Будинок №22а: Покрівля та водосток – бордо, стіни – вохра, деталі та виступаючі частини – білі, цоколь – коричневий;

Будинок№20б: Покрівля – коричнева, стіни – вохра, цоколь – коричневий;

Будинок№20а: Покрівля – червона, стіни – рожеві, цоколь – коричневий;

Будинок №18: Покрівля – зелена, стіни – вохра, цоколь – коричневий;

3. Фрагмент креслень.

Державний архів м.Києва.-Ф.Р-6, оп.3, спр.13721.-арк.18.- 1979-1981 рр.

Будинок №10: Покрівля – коричнева, стіни білі, цоколь – коричневий;

Будинок №8а: Покрівля – червона, фасад – вохра, цоколь – сірий;

Будинок №8б: Покрівля зелена, стіни – рожеві, цоколь – коричневий;

Будинок №4: Покрівля – зелена, основний колів фасадів – палевий, виступаючі деталі – білі, цоколь – світло коричневий;

Будинок №2в: Покрівля та водосток – бордо стіни – рожеві, виступаючі деталі – білі, цоколь –темно сірий.

Непарний бік вулиці. Будинок №3: Покрівля – бордо, основний колір фасадів – вохра, виступаючі частини білі, цоколь – коричневий;

Будинок №5: Покрівля – червоно-коричнева, стіни вохра, деталі білі, цоколь – коричневий;

Будинок №7: Покрівля – зелена, фасад – вохра, цоколь – коричневий;

Будинок №9: Покрівля – бордо, основний колір фасаду – вохра, деталі білі, цоколь – світло коричневий;

Будинок №11: Покрівля – темно сіра, основний колір фасаду – світла вохра, деталі білі, цоколь – темно сірий;

Будинок №11а: Покрівля – бордо, фасад – палевий, цоколь – коричневий;

Будинок №13: Покрівля – зелена, фасад білий, цоколь – коричневий;

Будинок №13б: Покрівля – коричнева фасад – вохра, цоколь – сірий;

Будинок №13в: Покрівля – червона, стіни – білі, цоколь – коричневий;

Підпірна стіна Замку Річарда: Стіни – палеві;

Будинок №15: Покрівля – червона, фасад – палевий, цоколь – коричневий;

Будинок №19: Покрівля – зелена, цоколь – коричневий;

Будинок №21: Покрівля – червона, основний колір фасаду – світла вохра, деталі білі, цоколь – світло сірий.

Роботи відбулись швидкими темпами. Влітку 1982 р. на святкування першого Дня Києва оновлений Андріївський узвіз приймав своїх гостей першим фестивалем образотворчого мистецтва. До речі, саме на Узвозі у будинку №38 розміщувались одночасно організаційні комітети з проведення Олімпійських ігор та святкування 1500-річчя Києва.

 

 

http://smartclever.com.ua/ru/landmark/85

Поступово Узвіз став перетворюватись з суто житлової вулиці на творчий осередок.

У 1987 році була ухвалена стратегічна важливість виокремлення стародавньої міської території – ядра Києва та надання їй статусу заповідника, котрий забезпечував в минулому столітті найвищу гарантію захищеності історичного середовища. В основу ідеї були покладені результати тривалих наукових досліджень.

Так постановою Ради Міністрів УРСР від 18 травня 1987 року було розпочато процес створення Державного історико-архітектурного заповідника «Стародавній Київ» з оголошення заповідником комплексу пам’яток історичного центру м. Києва, процедуру підтримав наказ Міністерства культури УРСР від 03 липня 1987 року «Про створення історико-архітектурного заповідника «Стародавній Київ».

Територіальні межі та перелік пам’яток заповідника визначені рішенням Київського міськвиконкому №976 від 10 жовтня 1988 р, статусу заповідника набули понад 175 га міської території: від Поштової площі по вул.Набережно-Хрещатицькій до вул.Верхній Вал, по вул.Верхній Вал до Вознесенського узвозу (колишня вул.Смірнова-Ласточкіна), по Возесенському узвозу до Киянівського провулку, по Киянівському провулку з включенням обох боків забудови до вул. Великої Житомирської, по вулиці В.Житомирській до Михайлівської площі (на той час Калініна) без включення споруди МЗС, від Михайлівської площі до фунікулера (без його включення), вздовж фунікулера до Поштової площі. Крім того до заповідника входили окремо розташовані об’єкти: Покровський монастир на Бехтерівському провулку, Колона Магдебурзького права та пам’ятник Св. Володимиру. У новостворений заповідник увійшло 113 пам’яток державного та місцевого значення та близько 150 щойно виявлених об'єктів культурної спадщини, а крім того комплексні пам’ятки: споруди Братського монастиря, Іллінської церкви, Флорівського монастиря, церкви Миколи Набережного, Покровська, та Притисько-Микільська. Територія заповідника охопила потужні археологічні шари глибиною залягання до 10-12 м, вирізнялась різноманіттям за давністю, характером і цінністю спадщини, розташуванням її об’єктів.